Після перегляду фільму «Клаустрофобія» мені захотілось ще й книгу прочитати на тематику квестів. Так пошуки привели мене до книги Франка Тільє «Пазл».
В центрі історії – Люка Шарон, що знаходиться на лікуванні в психлікарні після того, як його спіймали зі знаряддям вбивства на місці злочину: вісім тіл зі слідами ударів викруткою. Але сам чоловік нічого про це не пам’ятає і через деякий час навіть намагається покінчити з собою через повішання. Саме цей момент бачить у своєму сні Ілан Дедіссе – працівник заправки вночі та шукач скарбів в день. Намагаючись потрапити в таємничу гру «Параноя» на кону якої 300 тисяч євро, він та інші потенційні гравці опиняються в тій самій психлікарні, де лікували Шарона. І щось підказує Ілану, що зникнення та смерті гравців пов’язані з вбивцею з викруткою, якого по дорозі до місця гри підібрали в супроводі двох поліцейських – їхня машина застряла в гірському снігу і організатори погодилися підвезти небажаних попутників до пункту призначення….
Це вже друга книга Тільє, що потрапила мені до рук. Раніше це була «Останній рукопис». Як і вона, ця історія виявилась не для відпочинку. Мозок постійно тормозив об усі деталі, сюжетні повороти, характери… Найголовнішим камінцем об який я спіткалась в обох історіях – переклад. Тільє любить грати словами, ховати в них підказки. І, читаючи книгу в оригіналі, певно читач би помітив ці ниточки, що ведуть до розгадки. А в перекладі то все зовсім не працює, як треба.
Щодо фіналу історії – для мене вона виявилась більш ніж очікуваною від самого початку. Тому я просто читала, аби пройти цей шлях з героєм до розкриття усіх таємниць. Здавалось, ніби герою це потрібно більше, аніж мені. Тому, гадаю, з книгами Тільє я на певний час зав’яжу.
