Джозі та Алікс живуть абсолютно різні життя. Але все ж вони мають дещо спільне: вони народилися в один день та одній лікарні 45 років тому, і обрали для святкування один паб. Відчуваючи певний звʼязок з іменинницею-близнючкою, Джозі наважується познайомитися з Алікс та розповісти для її подкасту про своє складне життя. Воно включає матір, яка її не хотіла, значно старшого чоловіка, який звабив її у підлітковому віці, двох доньок, одна з яких зникла, а інша вже давно не виходить з кімнати. Та є дещо, про що вона нікому не говорить. Дещо, що вона ховає у своїй шухлядці з білизною та під замком, який відкриває ключ з брелоком, на якому засохла чиясь кров.
«Проковтнула» цю книгу за два дні. Скажу так: не витрачайте час на відгуки, краще відразу переходьте до знайомства з цією історією.
Але якщо він вам все ж від мене потрібен, тоді ось…
«Мені потрібен план. Але знаєш, Нейтане, життя вказує на шлях навіть тоді, коли ти нічого не спланував»
Книга затягує, викликає бажання швидше дізнатися, до чого ж власне це все прийде. Я очікувала на подвійний твіст і я його отримала. Останній прийшовся на фінальні дві сторінки. Через це деякі читачі зазначали, що історія має відкритий фінал. Але як на мене, все завершено – в книзі було достатньо натяків на те, кому варто вірити (складно сказати більше, щоб не заспойлерити).
Загалом книга про те, як таємниці можуть отруювати життя всіх, хто хоч частково стає до них дотичним. Про зрадливість та ненадійність памʼяті, яка здатна коригувати спогади. І що найстрашніші монстри – ті, яких ви самі запрошуєте у свій дім.
І так, мене бісили головні героїні (кожна зі своїх причин), але це не заважало насолоджуватися цією історією. А вона, до речі, ще й вельми кіношна і прямо таки напрошується на адаптацію (яку, власне, вже розробляє Netflix).
