Марго Дейвіс повертається у рідне містечко Вакаруза як раз незадовго до викрадення маленької дівчинки Наталі Кларк. Таке вже було 25 років тому – хтось викрав та вбив подругу Марго, Дженьєрі Джейкобс, і винного досі не знайшли. Ця жахлива подія сколихнула маленьке містечко та назавжди вписалась в його ДНК. Будучи репортеркою, Марго вирішує висвітлити цю справу для своєї статті, а також дізнатися, чи має вона відношення до подій, які стались у її дитинстві. Та згодом Марго не лише помічає, що за нею стежать, а й отримує записку від невідомого. Ось тільки не зрозуміло: це погроза чи попередження…
Я читала цю книгу досить довго (не тому, що нудна чи щось таке – мала купу роботи і мало часу на читання), тому вже не дуже памʼятаю свої відчуття на початку читання. Але моя мама попросила іншу книжку, прочитавши перші 30 сторінок цієї, сказавши, що щось не дуже зачепило. І підозрюю, що в мене було так само, тільки мені вистачило наснаги дочекатися, коли вже все завертеться.
Чого мені було забагато, так це повторів. Авторка намагалась додати драматичності, постійно повторюючи тексти написів на стіні та гаражі, змісту записок і певних фраз героїв. Також вона повторювалась і у описі почуттів головної героїні: вона весь час переживала, що кидає хворого дядька одного заради статті; згадувала свої дитячі страхи щодо того, що вбивця Дженьєрі міг обрати її, а не подругу; крутила на повторі одні і ті ж спогади про Дженьєрі… В певний момент це вже стало напрягати.
Також авторка недопрацювала кілька сюжетних ліній, як от з субарендатором колишньої квартири та стосунками з поліцейським Пітом. Я не до кінця зрозуміла їхню роль в цій історії (когось більше, когось взагалі). Те ж стосується і самого злочинця: коли гівнюка таки спіймали, то цьому не приділили особливої уваги, що дивно: його шукали протягом четверті століття та купи зламаних доль, щоб відбутися однією єдиною згадкою, яку подали ніби між іншим.
А кінцівка… Якщо є десь петиція щодо заборони авторам залишати фінали відкритими – я її підпишу та поширю. А саме в цьому випадку це мало вигляд, ніби Флаверс просто забула дописати фінальний розділ.
Але! Сама історія цікава.
Нам показують життя людей у маленькому містечку, де ти навіть горювати маєш правильно, або тебе зроблять ізгоєм. Про не піти до церкви або зробити це не в сукні взагалі мова не йде. Ти живеш по правилам громади, або громада тебе виживає. Вона як наділяє тебе владою, так і відбирає її в тебе. Ти є те, що про тебе думають і тільки.
Щодо злочинів, то протягом всієї історії авторка підкидує нам кілька підозрюваних і потім сама спростовує їхню причетність до цих злочинів. Ми бачимо, як неправильні рішення та секрети можуть зламати не одне життя, у тому числі того, кому вони належать.
А ще тут про силу любові. Що вона здатна оповити собою навіть найжахливішого монстра в наших очах.
Тож так, до книги є багато запитань і щиро радити я вам її не можу. Але якщо і радитиму, то зі словами: «Я вас попереджала».