У вʼязниці помирає «Пеламський душій» – черговий коледжу Невілл, якого звинуватили у смерті студентки Ейпріл. Ганна, завдяки чиїм свідченням його засадили, була сусідкою та найкращою подругою дівчини. А ще – безнадійно закоханою у хлопця вбитої, за яким наразі заміжня та від якого чекає дитину. Вона мала б насолоджуватися найщасливішим періодом їхнього життя, але минуле не відпускає. Особливо після повідомлення від журналіста на електронній пошті, яке повертає Ганну до тієї жахливої події 10-річної давнини і думки, що, можливо, вона… помилилася щодо Невілла? І чим відчайдушніше Ганна намагається розібратися у справі Ейпріл, тим гостріше розуміє, що вона так мало знала про їхню студентську компанію і, зокрема, вбиту.
Цей slow burn трилер мені зайшов. Сподобалися детальні описи місць та персонажів – завдяки цьому я прониклась атмосферою Оксфорда, студентського життя, а також тієї імпульсивності, ризиковості та зухвалості, які часто йдуть з ним у комплекті.
Мені не дуже сподобалася частота появи слова «мусила» (ще й курсивом, щоб акцентувати увагу читача), яким головна героїня пояснювала свої ризикові вчинки. І те, як вона поступалася чоловіком і ненародженою дитиною привидам і загадкам далекого минулого, які огорнули її, наче колючою ковдрою, й душили щохвилини сильніше.
А ще є купа незакритих питань. Чому Вілл з крутою освітою, на яку витратив купу років, проміняв всі відкриті перед ним можливості на ненависну роботу, для якої ще треба було закінчити бухгалтерські курси? І чи став він нарешті партнером у компанії, щоб у них з Ганною були кошти на утримання себе і дитини? А яка все ж стать дитини, якою постійно ризикували? Але найбільше розхолодило, що про мотиви вбивці ми дізнаємося зовсім не від нього. А, і ще: чому телефон Ганни працював, але ніхто на нього не телефонував, хоча у тій напруженій ситуації він точно мав би розриватися від вхідних? Важко скаржитися і водночас не спойлерити 😅
Але! Мені це нічого не зіпсувало: було цікаво, я не нудьгувала, мої здогадки щодо головного лиходія не підтвердилися. Та й друкарських помилок було небагато, що зробило читання приємним, а величина шрифту – комфортним. Тож продовжу знайомство з творчістю авторки і далі (маю всі її видані українською мовою книги, але прочитала тільки цю та «Одне за одним»).
🔸 «Дитина розірве ваше минуле життя на клапті й склеїть його блювотинням і лайном, але нова реальність все одно буде прекраснішою, ніж ви могли уявити»
🔸 «Якби робота дарувала задоволення, то за її виконання ніхто не платив би»