«Ця історія для кожного, хто коли-небудь кохав»
📖: Колишня кінозірка запрошує родину та друзів на свій грецький острів. Коли одного з них знаходять мертвим, не виникає сумнівів, що до вбивства причетний хтось з шести присутніх – кожен мав мотив та нагоду, чого не скажеш про алібі. Та, виявляється, справжнє пекло ще тільки попереду.
Ох, і намудрив Майклідіс! Мало того, що водив нас за ніс всю історію, та ще й коли вже здавалося, що зрозуміло, до чого йде, він зробив той самий неочікуваний сюжетний поворот в кінці. І не зрадив собі, зробивши відсилання до своєї першої книги «Мовчазна пацієнтка» (таке він провернув і у «Дівах»).
Так, про події тих днів ми дізнаємося зі слів одного з персонажів, якому я не симпатизувала і погоджувалась, що він ще той бісячий придурок, як про нього говорили його друзі. Без сумнівів, він той, кого називають «ненадійний оповідач». Підвищувало градус цієї історії і те, що вона герметична – підозра падає на кожного персонажа і намагаєшся за допомогою підказок автора вирахувати антигероя ще до того, як перегорнеш останню сторінку.
Що не сподобалося – надмірна простота тексту та діалогів, а також погана робота редактора Майклідіса (повтори то страшне). Попри те книга легко та цікаво читалася, акцентуючи увагу більше не на whodunit («хтовбив»), а на whydunnit («чомувбив»). Також зізнаюся, що хоч історія і написана посередньо, вона підкинула мені тем «на подумати»: про наші болі, які стають нашою мотивацією; про наших внутрішніх дітей; про те, що часом змусити нас жити по-справжньому змушує лише трагічна втрата тощо.
🔹 «Ми всі ненадійні оповідачі власного життя»
🔹 «Відчуття ейфорії, коли знаходиш нового друга, чимось схоже на закоханість»
🔹 «Ось чому бути щирим так складно. Меч чесності рубає в обидва боки»
🔹 «Жодна добра справа не залишається безкарною»
🔹«Не впадайте у відчай через те, що ви не такі, як усі. Бо та сама відмінність, яка спочатку була джерелом сорому, приниження й болю, одного дня стане ознакою честі й гордощів»