Герметичні детективи, в яких події розвиваються в обмеженому просторі, а злочинець знаходиться серед певної кількості героїв – моя окрема любов. Люсі Фолі пішла далі: у книзі «The Hunting Party» до фіналу історії вона приховує не лише вбивцю, але і жертву. Через це багато критиків порівнює авторку з Королевою детективів Агатою Крісті.
Компанія друзів ще з часів університету має традицію – святкувати Новий рік кожного разу в новому, незвичайному місці. Цього разу вони відправились до маєтку, що знаходиться в досить живописному проте відокремленому від іншого світу місці. Однак замість запланованих веселощів в святкову ніч стається загадкове вбивство, розслідувати яке їм доведеться самостійно – сильний снігопад заблокував можливість прибуття допомоги ззовні…
Нетронута природа та ультрасучасний будинок посеред неї, шотландський колорит, естетика мисливства. На додачу – вершки лондонської спільноти (як от golden couple з неперевершеної блондинки та її успішного чоловіка-красеня), що міксуються з палким та брутальним єгерем. Повітря між героями бувально заряджене на конфлікт – косі погляди, натягнуті посмішки, некорректні зауваження та інтонації. Все це робить історію досить кіношною та… дещо клішейною.
Як і в іншому детективі Люсі Фолі «Спискок запрошених» розповідь ведеться від імені декількох персонажів і це не викликає жодної плутанини. Однак авторка намагається максимально заплутати читача, тому починає петляти навколого буквально кожного персонажу. Проте всі анонсовані «скелети в шкафу» вгадуються раніше запланованого, тож погрузитися в безодню людської природи, як обіцялось, мені не вдалося – все лежало на поверхні. На шкоду динаміці твору йшла й затянутість історії та безліч хибних слідів. Але варто віддати належне – кожна «рушниця» в результаті вистрілила: в творі не залишилось підвішених ниточок – кожна деталь, на якій авторка загострила увагу, зіграла свою роль. Потішило й те, що особистість вбивці вгадати протягом твору не вдалося. Загалом історія досить непогана, хоча і з нюансами.