Тікаючи від своїх проблем в Англії, Джесс приїздить в гості до свого брата Бена в Францію. Однак вже біля воріт будинку, де він орендує квартиру, виясняється, що ніхто Джесс не чекає: вхідні ворота заперті, телефон брата не відповідає, а сусід заявив, що Бена тут більше немає. Обманом вона все ж пробирається до будинку та квартири і розуміє – брат нікуди не поїхав, а зник. Джесс розпочинає власне розслідування, ще не знаючи, на що готові підти жителі будинку, аби зберегти свої секрети в межах його стін.
Перше, що помітила – вже знайомий стиль авторки. А саме: розповідь історії від імені декількох персонажів. Цей прийом Фолі використала як мінімум в трьох своїх останніх книгах. Але використала вдало – персонажів легко відрізнити, тож плутанини не виникає. Єдине, цього разу майже немає часових флешбеків та обмеженого простору, як в інших творах Фолі. Але збереглось її вміння створювати та передавати атмосферу, що чітко відчувається – чи то в Парижі, чи в глухих лісах Шотландії («Мисливський дім»), чи на віддаленому острові в Ірландії («Список запрошених»).
Нажаль, і в цьому трилері авторка грішила кліше. Якщо людина з нижчих пластів суспільства, то обов’язково має проблеми з поліцією, препаратами, манерами і тд. Багаті ж обов’язково манірні, повні лоску та – вибачте – гівна. Їм ніби страшно спілкуватися з іншими, аби не підчепити від них бідність чи ще щось. Але водночас вони не церемоняться обзивати один одного гидкими словами. Це дуже вибішує, бо світ набагато різноманітніший та глибший, аніж нам то презентують. Ще один очевидний мінус – те, як авторка нагнітала атмосферу в кінці кожного розділу. Нажаль, цей прийом не спрацював як належить: досить очевидно, що нічого такого страшного не станеться, тому виглядало безглуздо.
Але чого не забереш у книги – не заїзджений та повний неочікуваних поворотів сюжет. Хоч історія і написана на трієчку (мій особистий біль, бо Люсі Фолі моя auto-buy авторка), вона досить цікава, місцями тримаюча в напрузі. Тож ніби і похвалити книгу немає за що, але і надто сварити теж.