Той випадок, коли перед тим, як відправитися далеко від цивілізації і поближче до примхливої стихії, краще подумати, як добре ви знаєте людей з якими то плануєте зробити. Бо звичайний корпоратив може перетворитися у вбивчу пастку, яка щодня замикається все щільніше навколо кожного з присутніх. Погода псується, шале опиняється відрізаним від світу через сходження лавини, а гості починають по одному зникати або помирати. Так, замість запланованих веселощів та вирішення питань щодо продажу їхнього технологічного музичного стартапу, вони вимушені боротися за своє життя. І це все з розумінням, що вбивця – один з них.
Говорячи про «Одне за одним» Рут Веа, читачі часто згадують «Десятеро негринят» королеви детективів Агати Крісті. В цьому є сенс через схожість сюжету та деякі відсилки до класичного твору. Але, на відміну від натхненниці, у Рут Веа книга вийшла досить «сучасною» і наразі це не комплімент. Багато кліше та штампів – що детективних, що трилерних. Плоскі персонажі – гламурна діва, самовпевнений красень, геніальний програміст-затворник, скупий та прагматичний юрист, відлюдкувате бридке каченя, втікачка від травм минулого та ін. І, звісно ж, між ними відбуваються пріснуваті діалоги, що відповідають характеристикам персонажів. Яких, до речі ще й недосконало розмежували, а тому можна заплутатися в цій великій кількості героїв. Попри це історія протікає послідовно, динамічно, ніщо не суперечить логіці вчинків. А от щодо логіки подій – зокрема визначення координат GPS без світла, зв’язку та інтернету – чи то я в сучасних технологіях поганенько розбираюсь, чи то справді авторський промах. Але згадуючи досвід блекауту після ракетних обстрілів України – коли ми мали такі ж умови задачки, як і герої шале – в нас не фуричило рівним рахунком нічого. Тому можу зробити висновок – в них також. Ще більше мене збентежило, що герої бідкаються на псування продуктів в холодильнику через відсутність електрики. І це в той час, коли за вікном природний «холодильник» з мінусовою температурою. Але най буде.
Як такого розслідування в книзі немає – розуміння, хто антигерой, приходить до одного з персонажів випадково, як наслідок розмірковувань та аналізу. До речі, випадковостей в цій історії справді вистачає і вони досить добре зрежисовані авторкою. Щодо «головного злодія» – він не вражає оригінальністю (знову ж таки, через ті самі кліше та штампи). І, як і у героїв історії, в мене виникають суперечливі відчуття чи справді вбивця – беземоційний психопат, чи ще одна жертва обставин, як і ті, у кого він забрав життя. Певно все ж перше, бо попри все, ніхто не має права вирішувати, кому жити, а кому – ні. Але ви матимете змогу самі задатися цим питанням і пошукати відповіді в собі, якщо все ж вирішите прочитати цю книгу.
Підсумовуючи, історія має як свої плюси, так і мінуси (що її не надто то і псують, якщо чесно). Мені було цікаво, місцями тривожно. Тож можна вважати, що перше знайомство з творчістю Рут Веа пройшло успішно. Книгою залишилась задоволена – хороший вибір для закриття сезону «зимового» чтива.