Влітку та восени 1988 року маленьке містечко Еджвуд було охоплене жахом. Невідомий викрав, познущався та вбив чотирьох молодих дівчат. Як раз в цей час новоспечений журналіст Річард Чизмар повертається до батьківського дому і стає безпосереднім свідком цих подій, які згодом перетворює в книгу. За його словами, таким чином він хоче зберегти пам’ять про жертв серійного маніяка і не дати їм перетворитися в маленький абзац в великій книзі історії міста.
Для мене це була одна з тих книг, яку не можеш полишити навіть попри те, що очі вже червоні та сльозяться від тривалого читання. Ще на початку книги я звернула увагу на якість тексту. Так може писати людина, що має диплом журфаку та тривалий досвід у письменництві. Технічно, глибоко, захоплююче. Не в образу іншим письменникам, що мають талант, але їм не вистачає навиків так смачно (ненавиджу це слово, але тут воно доречне) крутити словами.
В першому розділі автор вдається до історичних довідок, а також власних спогадів про Еджвуд – містечко, в якому виріс і яке згодом втратило невинність через серію жахливих вбивств молодих дівчат. Що цікаво, читаючи цей розділ, я піймала себе на тому, що посміхаюсь. Ці спогади про звичайне життя містечка викликав такі щирі та забуті почуття власного босяцького дитинства. І разом з тим, цей екскурс в минуле підготовував мене до того, що далі мене чекає тру-крайм від якого, в мене будуть бігати по тілу мурахи. Так воно і вийшло.
В наступних частинах книги автор розповідає про жертв серійного вбивці, якого місцеві журналісти прозвали Буґіменом. Бо було в цих злочинах щось містичне і саме воно могло пояснити, як злочинець викрадав своїх жертв під носом їхніх сімей та суспільства. З кожним розділом відчуваються зміни, яких зазнає саме місто і його мешканці зокрема: як агресія і недовіра витісняє посмішки на обличчях; як страх підштовхує на неочікувані вчинки; якою небезпечною іноді може виявитись цікавість і тп. Також автор додає старі світлини, що закарбували в собі історію тих подій – втративших життя молодих дівчат, місця злочинів, етапів розслідування.
УВАГА! НАСТУПНИЙ АБЗАЦ МІСТИТЬ СПОЙЛЕР ЩОДО РЕАЛЬНИХ І ВИГАДАНИХ ПОДІЙ ТА ГЕРОЇВ У КНИЗІ!
Що цікаво, «Гонитва за Буґіменом» в більшій мірі – художній вимисел автора. Так-так, він взяв рідне місто та історичні факти, додав до них вигадані події, помістив в них себе та власні реальні спогади – і вуаля! Маємо захопливий мікс мемуару, тру-крайму та горрору. Зізнаюсь, так мене ще не розводили! (Посміхаюсь.) Я справді повірила, що так воно все і було. Аж до того моменту, коли в кінці книги автор в усьому зізнається і додає, що Еджвуду відводиться немало уваги в його творах. Попри вилиту, як вода з відра на голову, правду, я не залишилась розчарована. Я отримала нереальне задоволення від часу, проведеного з цією історією.
А поки ви дивитесь рейтинг та відгуки на «Гонитва за Буґіменом» на Goodreads, нагадаю, що в українському перекладі її можна придбати у видавництва Vivat.