Сім’я Каннінгем влаштовує свято возз’єднання на віддаленому гірському курорті. Але скоро там знаходять тіло невідомого з ознаками насильницької смерті. Під підозру поліцейського потрапляє новоприбулий старший син Каннінгемів, який щойно вийшов із в’язниці. Допоки і його згодом не знаходять мертвим. Метод обох вбивств вказує на роботу серійного вбивці на ім’я Чорний Язик. Ні в кого не залишається сумнівів, що він тут через сім’ю Каннінгемів, яка і сама має криваву репутацію.
Цю книгу я мучила, а не читала. Справа не в занудності чи банальності сюжету, а в тому, як автор доносив його читачу. Ще на початку книги він сам проспойлерив на яких сторінках трапляться вбивства. Потім він кидав в читача відривками фраз чи думок, які чорт зна скільки (іноді не менше як пів книги) ні до чого не вели. Це відверто бісило та напрягало, бо я неодноразово перечитувала якісь абзаци, щоб зрозуміти це новий гачок чи я десь затупила по сюжету. Думала, що ця книга стане для мене DNF (do not finished), чесно. Потім все ж почалося щось прояснюватися – ось вже перший гачок чи фраза обзавелися змістом, а за ними – інша. І я добила цю історію, як кожен член сім’ї Каннінгем добив когось.
Щодо самої історії – закрутив автор неймовірно! Трупів тут вистачить на окреме кладовище, як і скелетів для кожної шафи. Намагаючись розкрити одне вбивство, сім’я Каннінгем розкрутить клубок таємниць довжиною в тридцять п’ять років, що включатиме декілька викрадень та шантажів, одне самогубство та ланцюг вбивств, одне з яких все ж вдастся попередити. Хороші стають поганими, погані – хорошими, тож вірити комусь окрім автора, який протягом всієї історії не раз обіцяв не брехати, я б не стала. Змалювати вбивцю серед (відносно) невинних не складно, але лише з другої половини книги він набуває особливих прикмет, а згодом – і імені.
Тож мій вердикт цій книзі такий: цікавий задум, але занадто намудровано, через що читати її дуже складно (я не осилювала більше 1-3 розділів за день).
Фото: amazon.co.uk (заміню, коли книга вийде в українському перекладі)